ВЕЧОРНИЦІ НА АНДРІЯ 1-й Ведучий. Україно! Чарівна моя ненько, найкращий куточку землі, солов’їна пісне! Ти найкраща, але найбільше твоє багатство — народ. Народ чесний, трудолюбивий, нескорений, міцний як граніт, співучий, дзвінкоголосий. Ведуча: Україна! Країна смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над яким світять яскраві зорі. Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за своє щастя, свідками чого є високі в степу могили, обеліски та прекрасна на весь світ народна пісня. Співа Дніпро, відлунюють Карпати Ласкаво просимо! Ласкаво просимо! Ведучий: З давніх-давен линули по світу слова про Україну, про щирий і працьовитий народ, про її гаї зелені, про тихі ріки та озера. Наша Україна славиться великими традиційними святами та обрядами. Кожен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові, доброти до української спадщини повертається до традицій свого народу.
Ведуча: Що таке Україна? За віконцем калина, тиха казка бабусі, ніжна пісня матусі, Дужі руки у тата, під тополями хата, Під вербою криниця, золотиста пшениця. Серед лугу лелека і діброва далека.
1.Є багато країн на землі В них – озера, річки і долини. Є країни великі й малі, Та найкраще завжди Батьківщина
2.I тому найдорожчою нам Є i буде у кожну хвилину Серед інших країн лиш одна — Дорога нам усім Україна!
(Звучить пісня «Це моя Україна!»).
Ведучий. 3 давніх-давен наша Україна славиться величними традиційними святами й обрядами. Кожен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові доброти до української спадщини повертається до традицій свого народу. Ведуча. Одним iз свят, яке завжди відзначали нaшi батьки, діди, прадіди, було велике зимове свято, особливо важливе для молоді — день Андрія.
Ведуча. Свято Андрія Первозванного відзначають 13 грудня (за старим стилем — ЗО листопада). За стародавньою християнською легендою, апостол Андрій Первозванний проповідував християнство і в Ужгороді, і на узбережжі Чорного моря, і на околицях сучасного Києва. У староукраїнському літописі, що датується XIII століттям, знаходимо такий уривок: «Андрій навчався у Синоні. Коли перейшов до Корсуня, побачив, що біля Корсуня близько знаходиться Дніпровське гирло. І пішов у Дніпровське гирло. Звідтіль поплив угору Дніпром та принагідно прийшов і став під горами на його березі. Прокинувшись уранці, сказав учням, що були з ним: «Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа, і буде велике місто, і Бог збудує багато церков». І, коли вийшов на ці гори, поблагословив їх і поставив хрест та, помолившись Богові, зійшов з цієї гори, де опісля був Київ. І поплив угору Дніпром». Таким чином, за легендою, апостол Андрій першим приніс християнську віру в Київ. Так, на честь святого Андрія Первозванного і з’явилося свято. Звичаї та обряди в день цього святого зберегли дохристиянські риси: ворожіння, ритуали з використанням калити (коржа з білого борошна).
Сцена друга Українська хата. Біля печі порається господиня. На сцену виходить господиня з хлібом-сіллю.
III. Вечорниці на Андрія. Інтер'єр сільської хати. У центрі — стіл, застелений вишитою скатертиною. На печі сидить літня жінка, в руках у неї — в 'язання. На ослінчику сидять дві жінки. Ганна. (Підводиться). Ой, засиділась я в тебе, пора й додому. Марія. Не поспішай, ще не пізно. Ганна. Он за вікном уже темніє. М а р і я. І що з того, що темніє? Година ще рання. Сказано: груднева днина куца: сюди тень, туди тень — та й минув день. Ганна. Що правда, то правда. Я ніяк не справляюся з роботою. Марія. Робота не заєць, у ліс не втече. Та й чи мало ми наробилися від ранньої весни й до пізньої осені?! Ганна. Дякувати Богу, осінь гарна була. Дала людям і врожай зібрати, і озимину засіяти, і землю на зяб виорати. А ти часник посадила? Марія. Аякже, з цим я справляюся до Дмитра. Бо, за народним повір'ям, після Дмитра вже часнику садити не можна. Ганна. І ти в це віриш? Марія. І ти вір. Бо все, чого вчить народна мудрість, перевірено багатовіковим досвідом. Ганна. Може, й так. Це в радянські часи нас привчали скоса дивитися на старовину, все приписували як не пережитки капіталізму, то забобони або націоналізм. Марія. Сьогодні по-іншому. Вже й наука повернулася обличчям до народної мудрості. І забуті традиції та обряди пробують відродити. Оце прибігла якось моя Оленка така схвильована. "Мамусю,— просить,— дозволь провести у нас дома вечорниці на Андрія!" Ганна. І ти дозволила? Хай би собі в школі проводили. Марія. І я так думала спочатку. А потім дозволила: все-таки хата є хата, хай буде так, як колись бувало. Та й мама мої багато чого пам'ятають, то й підкажуть молодим... Ганна. Це цікаво. М а р і я . То й лишайся. Незабаром уже почнуть збігатися. Ганна. Таки піду. Чоловік з роботи прийде, треба нагодувати. Бувайте здорові! Марія. З Богом! Вбігає Оленка. Оленка. Привіт, рідненькі! (Глянула на годинник.) Ой, скоро вже прийдуть дівчата (крутнулась перед дзеркалом). Бабусю, а наша калита вже спеклася? Бабуся. Аякже! Та така вдалася — на славу. Якби не літа — сама б підскакувала, аби відкусити. А внеси-но, Ганю, пікну діжу та гарненько вимий. Ганна. Для чого? Я ж не збираюся сьогодні пекти хліб. Бабуся. Так годиться. Кожна господиня напередодні свята Андрія повинна гарно вимити діжу. Особливо, якщо у неї є донька. Ганна. Гаразд (вносить). Поможи, Оленочко. Миють діжу, витирають чистим рушником. Бабуся. А тепер обвийте її хмелем, ось у мене є засушений, та поставте на почесне місце. Оленка. А хміль для чого? Бабуся. Весною, коли вперше виганятимемо корову на пашу, зваримо з нього пійло та напоїмо худібку, щоб не боялася грому і щоб не нападали на неї вовки. Оленка. Он як! Хоча вовків у наших краях давно не бачили, проте діжу я із задоволенням заквітчаю. (Обвиває діжу хмелем, ставить на чисту скатертину.) За дверима стукіт і голос. Можна до вас? Ганна. Ласкаво просимо! Заходять дівчата, вітаються. Добрий вечір у вашій хаті! Ганна. Доброго здоров'ячка! Оленка. Добре, що ви прийшли. Ще ж треба наліпити вареників. Бабуся . А так, так. Чим же пригощатимете своїх кавалерів? Оленка. Я ще вдень приготувала різноманітні начинки для вареників. Є і картопля, і смажена капуста, і вишеньки. Дівчата: 1-а: А сюрпризи? 2-а: Які сюрпризи? 1-а: Моя бабуся розповідала, що колись вони на Андрія заліплювали в окремі вареники сіль, перець, або якусь нитку, навіть записки. Дівчата. І ми так зробимо! Зробимо! От буде сміху! Бабуся. Давайте, я вам замішу тісто на вареники, а ви тим часом готуйте свої балабушки для ворожби. Найперше біжіть до джерельця і принесіть води. Але нести треба в роті. (Дівчата вибігають.) За дверима чути галас, тупіт, сміх. Вбігають дівчата. Ганна. Ну, де ваша вода? Дівчата: 1-а: Там за ворітьми хлопці! Як почали нас смішити, то ми й воду повиливали. 2-а: А я свою проковтнула! 3-я: А я донесла (виливає в мисочку з мукою). 4-а: Доведеться, дівоньки, повертатися ще раз. Тепер уже донесемо, хоч би що. 5-а: Гайда! Повернувшись, дівчата виливають воду, замішують тісто, виробляють балабушки. Оленка. Треба позначити свій, щоб, як спечеться, можна було впізнати. Ось я зроблю посередині дірочку. Дівчата: 1-а: А я трошки видовжу, як пиріжок. 2-а: А я позаминаю краї, вийде квіточка. 3-я: А я своєму зроблю очі, ніс і рот — і вийде Ко-ло-бок! 4-а: Колобок, колобок, я тебе з'їм! 5-а: Гам! Сміються. Закінчивши роботу, складають балабушки у форму і Оленка відносить їх у піч. Ганна. А тепер беріться до вареників. Дівчата, жартуючи, ліплять вареники. 1-а: Ось я в цей заліплю паприки!.. 2-а: От, якби він попався Сергієві, любителю гостренького слова! 3-я: Еге ж, хай не буде такий мудрий! 4-а: А як попаде Миколі? 5-а: Ну, ця "панянка" може і слізки пустити. 6-а: Та чи він ще й прийде? 1-а: Мамка не пустить? (Сміються.) 2-а: Даремно ви так. По-моєму, в Миколи більше мужності, ніж у тих, що гороїжаться. Пам'ятаєте недавнє НП у класі? То наші "герої" сиділи як миші, а Микола сказав правду у вічі, в присутності директора. Стукіт у двері. Заходять два хлопці — Сергій і Микола. Сергій. Добрий вечір вам! Ганна. Доброго здоров'ячка! Микола. Привіт, красуні! (Підходить до бабусі, потім до матері Оленки, цілує їх у руку.) Бабуся. Ото поштива дитина! Дай тобі, Боже, здоров'ячка. Сергій. Я думав, у вас уже й вареники готові, а тут ще й пес не жениться... 1-а дівчина. — А ти, мабуть, днів зо три не їв, щоб більше вареничків укласти? Микола. Може, ходімо, Сергію, та покличемо всіх наших хлопців. Сергій. Самі втраплять, не заблудяться. А ми краще дівчатам допоможемо. Микола. Ніколи не думав, що ти вмієш робити вареники. Сергій. Чого б це я виконував дівочу роботу? Микола. То як же, ти збираєшся допомагати? Сергій. Морально! Ось послухайте, дівчата, співомовку С. Руданського про вареники. (Читає напам'ять.) Сидить москаль на прилавку. Прищурює очі.
Так і знати, що псявіра Вареників хоче.
Хоче бідний вареників, Та ніщо й питати!.. Та тілько їх по-нашому Не вміє назвати.
"Хазяюшка, голубушка! — Став він говорити. — "Свари-ка мне вот етаво!.." "Та чого зварити?"
"Да ентаво... как, біш, єво У вас называют? Вот что, знаєш... берут тєсто, Сиром накладают..."
"Та Бог його святий знає Що вам, служба, гоже!.. Тісто сиром накладають, — То галушки може?"
"Нє галушкі, нє галушкі, Я галушкі знаю. Сварі-ка мнє, галубушка... Всьо, біш, забиваю...
Уж с глаз долой-так с пам'яті! Вот ентакой бес-то!.. Да знаєш лі: ентак сир-то, А на сирє тєсто..."
"Та Бог його святий знає І добрії люди. Сир у тісті? Хіба, може, Чи не пиріг буде?"
"Да нє пірог, галубушка!.. Екая досада! Да знаєш лі,туда масла Да сметани нада!.."
А вона-то добре знає, Чого москаль хоче,
Та чекає барабана, Заким затуркоче.
Як почула барабана, — Слава тобі, Боже! — Та й говорить москалеві: "Вареників, може?"
Аж підскочив москалина, Та ніколи ждати... "Варенікі, варенікі!" Та й пішов із хати. 1-а дівчина. Гарно, гарно. А ще що ти вмієш? С е р г і й . А ще можу заспівати. 2-а дівчина. Про вареники? Сергій. Атож. Але тільки в парі з тобою. 2-а дівчина (заспівує): Ой мій милий чорнобривий вареничків хоче (двічі). Сергій. Навари, милая, навари, милая, Навари — уха-ха! Мила чорнобривая! . Голос за двери ма. А чи пустите до хати? Оленка. Ласкаво просимо! Заходять хлопці, вітаються. Оленка. Що ж, усі зібралися, пора на калиту. Виносить круглий калач з діркою посередині. Найвищий хлопець чіпляє його до сволока на гачок так, щоб, потягуючи за шнурок, можна було піднімати й опускати. Оленка. (Подає коцюбу). Ось вам, хлопці-молодці, коник вороненький. Сідлайте його та нумо до калити. 1-й хлопець: Іване, ти у нас грамотний, будеш за писаря. Чи погоджуєтесь, товариство? Хлопці. Згода, хай буде писарем. Оленка. Ось вам, пане писарю, перо і каламар з чорнилом (гусяче перо і сажа), будете значити невдах. Хлопці по черзі, проїхавшись на коцюбі, намагаються відкусити шматок калити. Коли вони наближаються до калити, дівчина смикає за шнурок і калита піднімається. "Коцюбника" намагаються розсмішити. Тому, хто розсміявся та не зумів відкусити калити, обмащують лоб сажею. Коли всі хлопці спробували калити і ще залишилося, решту ділять між усіма. Господиня. А тепер просимо всіх на варенички (вносить макітру з варениками, ставить на стіл). Усі сідають, їдять, прихвалюють. Ті, кому попадають вареники з "сюрпризом", відповідно реагують, викликаючи загальний сміх. З'ївши вареники, всі встають, хрестяться до ікони, дякують господині. 1-й хлопець. Ну, спасибі дівчаткам, дякуємо господині, а нам пора. 2-й хлопець. Звісно, у нас сьогодні ще роботи... Дівчина. Знаємо вашу роботу! Знімати хвіртки, ворота, ховати все, що погано лежить... 3-й хлопець. Що за напасть на чесне парубоцтво? 4-й хлопець. Та коли таке бувало? 1-а дівчина. Коли, коли... Мій батько торік цілий тиждень хвірточку шукав! 2-а дівчина. А наші ворота чогось опинилися на даху покинутої ферми! 3-я дівчина. А сани дядька Миколи хто затягнув аж на середину ставка? Ще добре, що лід не тріснув... 4-а дівчина. А нашій учительці так заставили двері, що вранці чоловік мусив вилазити надвір через вікно й розбирати барикади. 4-й хлопець. Чи ви чули, хлопці? Хто б це міг учинити такі збитки? 5-й хлопець. Ми — ні! Оленка. Звісно, ви святі та божі! Бабуся . Воно й колись, бувало, хлопці подібно жартували. Та лише там, де в хаті є дівчина... То я вас прошу, хлопчики, не переходьте межу. Не псуйте й не ламайте нічого, бо то людська праця. А як щось і заховаєте, то так, щоб господар міг віднайти. Боже вас борони скривдити кого, заподіяти шкоду... Господиня. Нищити чуже добро — це і протизаконно, і гріх від Бога. Бабуся. Особливо гріх скривдити стареньких, одиноких, хворих людей. Будьте обережними. 1-й хлопець. Запевняємо Вас, що нічого не вчинимо протизаконного. 2-й хлопець. Звичайно, що ми якісь хулігани? 3-й хлопець. Ми ще й іншим не дозволимо заподіяти шкоди. 4-й хлопець. А так ... трішечки пожартуємо. Хлопці цілують руку матері і бабусі Оленки, прощаються і виходять. Оленка. А тепер, дівчатка, — за ворожіння! Дівчата: 1-а: Неси наші балабушки! 2-а: Вони там не погоріли? 3-я: Кличте до хати Рябка. 4-а: Спочатку поскладаймо балабушки на ослінчик. Усі впізнаєте свої? Дівчата. Аякже! (Розбирають свої балабушки, складають вряд Бабуся. Ото чий балабушок Рябко з'їсть першим, та найшвидше заміж вийде. Дівчина. А як лише надкусить? Бабуся. Тоді потрібно стерегтися від нещастя... Господиня. Та не журіться, Оленка цілий день сьогодні Рябка морить голодом, щоб мав добрий апетит. Вводять собаку. Дівчата уважно стежать, як собака їсть балабушки. Відповідно реагують. Відпустивши собаку, збираються додому. Бабуся. Ідучи додому, не забудьте порахувати штахети. 1-а дівчина. Це ж як? Бабуся . Торкаючись по черзі кожної штахетини, вимовляйте: "вдівець", "молодець". На якому слові закінчите рахунок — ото й ваша доля. 2-а дівчина.А ще моя тітка розказувала, що треба "сіяти" коноплі, промовляючи: "Я, святий Андрію, конопельки сію, пеленою волочу, бо я заміж хочу!" (Сміх.) 3-я дівчина. Між іншим, завтра у школу. Не забули! 4-а дівчина. Пора додому. Спасибі, тітко, що пустили нас до хати. 5-а дівчина. Вибачайте, що нашуміли Вам та насмітили! Господиня. Що ви, дівчатка! Ви нас звеселили. Бабуся. І мені, старій, молодість нагадали. Дівчата. То бувайте здорові! Господиня. Ідіть щасливо! Бабуся. З Богом! Усі виходять.
Господиня: Шановні гості! Підготувала заступник директора з НВР Лисак І.В. | |
| Категорія: Сценарії | Додав: Ірчик (29.04.2014) | |
| Переглядів: 2142 |
Сценарій загальношкільного свята